Михайло Мода, Тетяна Бученко - довбуш

Довбуш начав налягати,;
Стали двері ся ламати.
Довбуш двері відкриває,;
Довбуш плечі підкладає,;
Штефан в Довбуша стріляє.
Як устрілив в праве плече,;
А з лівого кровця тече.
Бо знав добре поціляти,;
Довбуш буде помирати.
Ой, ви, хлопці, ой, ви мої,;
Візьміть мене з хати тої.
Ой, ви, хлопці, ви, молодці,;
Беріть мене на топорці.
Беріть мене на топори,;
Занесіть мя в чорні гори.
Занесіть мя в Верховину,;
Де родився, там най згину.
Там родились тато й мати,;
Там я буду спочивати.
Сріблом-златом поділіться,;
Та й за мною не журіться.
Штефанові дайте мірку,;
Бо я любив його жінку.
Штефанисі дайте сала,;
Бо вона мене кохала.
Тай топірці занехайте,;
Крови більш не проливайте.
Бо кров людська - не водиця,;
Проливати не годиться.
Як будемо ґаздувати,;
Жінкам правди не казати!
Не журіться, пане-браття, -;
Ще повстане Прикарпаття!
Ой, попід гай зелененький;
Ходить Довбуш молоденький.