Ірина Федишин - І як тепер тебе забути

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути;
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,;
такої спраглої жаги,;
такого зойку у мовчанні,;
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,;
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,;
а квіти, кинуті тобі.
Ще поки можу але вже не можу;
настала черга й на мою зорю!