STASYA Нас двоє

З тобою тисячі стихій мені вже не страшні

Неприйняття себе пробуджує тривогу
Очі вгору все мине за досвід вдячна Богу
Що було не повернеш в пусту ці діалоги
В серці спокій це твій меч зверни на правильну дорогу
Колить в грудях не біда то совість часто кличе
У думках лиш самота заплакане обличчя